top of page

АРТЕМ МЕЛЬНИК

Оновлено: 8 лип.



Ми неодмінно знаємо, яку шкоду несуть повітряні цілі північно-східного сусіда, особливо коли вони торкаються життя таких же, як і ми, людей. Більшість українців добре пам’ятає влучання “Кинджалу” у ТРЦ “Ретровіль” у Києві. Але чи знаємо ми історії людей, які стали очевидцями березневого жахіття?


Одним із них є Артем Мельник, 29-річний житель столиці, що постраждав від російської агресії 20 березня 2022 року поблизу торгово-розважального центру “Ретровіль”.

З початком повномасштабного вторгнення хлопець вступив до добровольчого батальйону, хоч і зізнається, що до 24 лютого війну в XXI столітті він і уявити не міг.

Тим не менше, коли все розпочалося, він підписав контракт та розпочав тренування

у Києві. Початково він та інші добровольці виконували завдання з патрулювання вулиць. Час від часу вони їздили по житлових комплексах Києва для перевірки будівель і їх зачистки від диверсійно-розвідувальних груп, повідомлення про які постійно надходили до них.


20 березня одне із їхніх завдань припало на територію ТРЦ “Ретровіль”. Артем, виконуючи бойове завдання, перебував у авто, коли ракета типу “Кинджал” влучила у 200-250 метрах від чоловіка. Хоч і тоді ще ніхто не знав який саме тип ракети прилетів у столичний торговий центр, вибухова хвиля та полум’я, що наближалося, рухалися з шаленою швидкістю до автівки, в якій сидів Артем. “Далі пам’ятаю уривками. Мене викинуло з авто. Не знаю скільки часу я пролежав на асфальті. Коли прийшов до тями, то намагався стати. Все було в уламках від ТЦ. Я вставав, падав, знову вставав. Болі не тоді не відчув. Пройшов трохи і тоді мене вже зовсім відключило”, - згадує доброволець.


Чоловік отримав численні опіки ІІІ-ІV ступеня 30-35% шкіри, а саме обличчя та рук, які в момент удару знаходились на кермі. Окрім того, Артема було уражено струмом, не обійшлося без переломів. Коли його доставили в лікарню, він не до кінця усвідомлював що сталося. Моментами після ракетного удару приходив до тями, та ненадовго. “Не пам’ятаю чи це було до втручань, чи то вже після, та на коридорі біля мене стояв один із лікарів. Я попросив у нього телефон, знайшов мою дівчину в соціальних мережах і записав аудіо, що все нормально, - каже Артем і жартома додає: - сказав тоді, що я трохи обгорів, але через кілька днів вийду”.


Насправді, ситуація не була такою позитивною. Хоч і кінцівки були на місці, однак опіки були надто глибокими. Артемові було важко і психологічно, він не міг навіть взяти ложку до рук, не кажучи вже про телефон. Після пересадки шкіри на руки в нього був сильний набряк, що і спричинило таку дисфункцію кінцівок. Було складно навіть доторкатися палець об палець.


Кілька днів затягнулися не на місяці, а триватимуть ще кілька років. Зараз Артем проходить лікування з проєктом “Неопалимі” від Українського Волонтерського Центру. Проєкт функціонує завдяки внескам донорів як з України, так і з-за кордону, і допомагає лікувати опіки та рубці людям, що постраждали від російської агресії. Артем Мельник був першим, хто долучився до цього проєкту, і що цікаво - зовсім випадково. В процесі його зборів до оздоровчого санаторію, його дівчина опублікувала допис зі збором на його реабілітацію. Олександр Туркевич, лікар-дерматовенеролог, зазначає, що допис став просто вірусним, люди “тегали” сторінку “Неопалимих”, і так він дізнався про травму Артема.


Іноді питання реабілітації вирішується не так просто. У випадку Артема можливість отримати статус ветерана війни чи бодай-якесь соціальне забезпечення від держави - практично відсутня. У перші дні повномасштабного вторгнення національне законодавство було далеко недосконалим у сфері захисту військових, однак впродовж року воно частково покращилось. Тим не менше, певні процесуальні питання залишаються невирішеними.


Артем Мельник не отримав від командування своєї військової частини бойового розпорядження, коли виконував завдання поблизу ТЦ “Ретровіль”. Без такого розпорядження чоловік не може пройти військову комісію для того, щоб зафіксувати інвалідність або отримати хоча би статут учасника бойових дій, не кажучи вже про якусь фінансову допомогу.


“Для нас навіть не стояло питання фінансової допомоги або спорядження, коли ми йшли на захист Батьківщини чи безпосередньо оборону Києва. Ми долучилися до добровольчого батальйону фактично без нічого, у нас не було ні касок, ні жилетів, ми збирали або купували все власним коштом. А зараз, коли стоїть питання про твоє здоров’я і повернення до нормального життя після захисту країни, то якісь документи ти просто не можеш отримати”, - каже Артем.


Держава повинна забезпечити належний правовий захист усім постраждалим, в тому числі й особам, які з певних причин не отримали бойового розпорядження.

Без впорядкування положень щодо захисту поранених військових, люди рано чи пізно втратять довіру до держави, що може пришвидшити небажаний для нашого суспільства наслідок у вигляді перемоги ворога. Запобігти цьому і захистити жертв цієї війни - наша критично важлива і не менш виправдана ціль.


Доброволець Артем мріє про повне відновлення, завершення війни, і, звісно, відкриття кордонів. Каже, що планує подорожувати у майбутньому, побачити більше світу та приділяти час близьким для нього людей.


Люди - найвища цінність у цій війні. А що може запропонувати держава для їх захисту? Питання залишається відкритим.




348 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

СЕРГІЙ

“Оля, це я! Я живий. Я в Чечні.” Стискай телефон в долонях, нізащо не випускай, чекай дзвінка. А коли він все ж пролунає - відчуй спершу жах, а потім неосяжне, всеохопне щастя. “Я живий.” У жовтні “Не

Comments


bottom of page